День української мови та писемності - 9 Листопада 2021 - Броварська гімназія ім.С.І. Олійника.
Неділя, 05.12.2021, 01:43Вітаю Вас, Гость | RSS |Copyright ©Megerya Maryna // 
  • P7020060
  • DSC_0050
  • P2220059
  • P2220067
  • P2220104
  • P2220167
  • P9160119
  • PA100024
  • PA100083
  • PA160158
  • PA170178
  • PA180186
  • PB010033
  • PB010114
  • PB010117
  • PB060014
  • dsc_0050
  • PB080061
  • PB080101
  • PB080115
Головна      Мій профіль     Вихід    Вхід


Головна » 2021 » Листопад » 9 » День української мови та писемності
09:56
День української мови та писемності

      Кожного року, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. Свято започатковано в 1997 р., коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

     Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – день вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-літописця аби благословив майбутніх учнів. Це й не дивно, адже преподобний здобув всесвітню славу взявши участь у літописанні Київської Русі і залишивши світу неоціненний скарб – «Повість минулих літ».

    Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI ст., на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «руська мова». Це почало вносити плутанину від моменту приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII ст. стали позначати свою мову схожим прикметником (рос. «русский языкъ»). Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова», зрештою, поступово перемогло в усіх українських регіонах.

     Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 млн, більшість яких живе в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови – полянського, деревлянського та сіверянського. З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики) і словацька (68% спільної лексики).

     Упродовж століть українська мова, так само як і її носій – український народ – зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.
     Отже варто докладати зусиль аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона наша рідна мова.

 

     У День української писемності та мови за традицією:
1. Покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю.
2. Відзначають найкращих популяризаторів українського слова.
3. Заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою.
4. Стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

     Конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників – понад 5 млн із 20 країн світу.

19 цікавих фактів про українську мову:

  1. Двоїна – втрачена ознака української мови, про яку сьогодні мало хто знає. Наприклад, казали не «два слова», а «дві слові». Двоїну примусово вилучили у 1933 р. задля знищення рис української мови, які відрізняли її від російської.
  2. В українській мові існує три форми майбутнього часу: проста, складна і складена.
  3. У 1918-1920 рр. українська мова була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки. Так, значно ширшими були межі поширення української мови раніше. Слід лише поглянути на мовну карту 1871 р., де солов’їна розлітається «Від Сяну до Дону».
  4. Українська мова тісно пов’язана зі старослов’янською – спільною мовою предків всіх сучасних слов’ян.
  5. За доведеними результатами дослідження вченого В. Кобилюха наша мова сформувалась ще Х-IV тис.р. до нашої ери. Тож походження багатьох слів слід шукати в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій та інших мовах. Адже вони виникли значно пізніше за українську.
  6. Надавати усім словам зменшувально-пестливу форму – це мабуть не тільки особливість мови, а й особливість нашого народу. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там – навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно.
  7. Попри пестливе звернення до воріженьків, українці все ж сильний народ, який вміє за себе постояти. Про це свідчить словник синонімів, у якому найбільше синонімів, аж 45, має слово «бити».
  8. Найбільша кількість слів в українській мові починається з літери «П». Найменш уживаною виявилась літера «Ф». У більшості випадків, слова які починаються з цієї літери, запозичені з інших мов. А ви ніколи не помічали, як старенькі люди вимовляють замість «Ф» – «ХВ»? (фіртка – хвіртка, фанера – хванера, Федір – Хведір).
  9. 7 відмінків іменника, до яких ми звикли, вирізняють українську мову серед східнослов’янських. Сьомий, кличний відмінок, існує лише в граматиці древніх мов: латині, грецькій та санскритській граматиці.
  10. В українській мові дві букви «г». Раніше, одна із них, яка позначається як «ґ», була вилучена з уживання, але в 90-ті роки знову увійшла в українську мову.
  11. Назви всіх дитинчат тварин в українській мові відносяться до середнього роду.
  12. Починаючи з ХVIII ст. і до ХІХ ст. в українській мові використовувалося до п’ятдесяти різних систем письма! Тому за кількістю орфографії українська мова перевершує навіть найскладнішу – монгольську.
  13. В кінці XVI ст. – на початку ХІХ ст. в Україні використовувалася система письма під назвою «козацький скоропис», у якій начертання деяких букв відрізнялися від прийнятих у кирилиці.
  14. Українська мова має напівофіційний статус в США (округ Кук штату Іллінойс). До округу входить Чикаго разом з передмістями. А українська мова була обрана як одна з найбільш вживаних мов у даній місцевості.
  15. В українській мові й донині збереглися назви місяців з давньослов’янського календаря. В «Остромировому Євангелії» (XI ст.) та інших найдавніших пам'ятках писемності січню відповідала назва просинець (бо в цей час ставало світліше), лютому – перетынъ (бо це був сезон вирубки лісу), березню – сухыи (безводний; є версія, що в деяких місцях вже підсихала земля), квітню – березень, березозолъ (імена, пов'язані з березою, що починає цвісти), травню – травень (від «трава»), червню – изокъ (коник; запозичено зі ст.-болг.), липню – червень, серпень (від «серп», що вказує на час жнив), серпню – загравъ (від «заграва»), вересню – рюєнъ (можливо, від «ревіти», рев тварин), жовтню – листопадъ, листопаду-грудневі – грудень (від «груда», «грудка» – мерзлі горбки на дорозі), іноді – студень. Так само слід враховувати, що наведені давньоруські місяці є такими, ймовірно, тільки для певних земель.
  16. Найдовше слово в українській мові – «дихлордифенілтрихлорметилметан». Назва хімікату для боротьби з шкідниками складається аж з 30 літер!
  17. Сучасна українська мова налічує близько 256 тис. слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються до сьогодні.
  18. Івана Котляревського не дарма вважають основоположником нової української мови. Офіційно вважається, що саме після видання його «Енеїди», наша мова була прирівняна до літературної.
  19. Значна кількість вживаних до сьогодні українських слів та мовних коренів прийшли до нас ще з часів трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні дохристиянських часів та значний слід у древньо-індійській мові – санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у 5 тис. р.

Марія Поливач,
директор музею історії НУБіП України

 

 

 

Переглядів: 45 | Додав: админ | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]