МОТАННЯ ЛЯЛЬКИ - ЦЕ, СКОРІШЕ, СЕАНС АРТ-ТЕРАПІЇ - 14 Листопада 2021 - Броварська гімназія ім.С.І. Олійника.
Неділя, 05.12.2021, 01:23Вітаю Вас, Гость | RSS |Copyright ©Megerya Maryna // 
  • P7020060
  • DSC_0050
  • P2220059
  • P2220067
  • P2220104
  • P2220167
  • P9160119
  • PA100024
  • PA100083
  • PA160158
  • PA170178
  • PA180186
  • PB010033
  • PB010114
  • PB010117
  • PB060014
  • dsc_0050
  • PB080061
  • PB080101
  • PB080115
Головна      Мій профіль     Вихід    Вхід


Головна » 2021 » Листопад » 14 » МОТАННЯ ЛЯЛЬКИ - ЦЕ, СКОРІШЕ, СЕАНС АРТ-ТЕРАПІЇ
19:13
МОТАННЯ ЛЯЛЬКИ - ЦЕ, СКОРІШЕ, СЕАНС АРТ-ТЕРАПІЇ

ДЖЕРЕЛО - газета Нове життя Бровари,

Леся Станіславівна Гронська - вчитель трудового навчання та технологій гімназії

НАШІ ІНТЕРВ’Ю

«МОТАННЯ ЛЯЛЬКИ - ЦЕ, СКОРІШЕ, СЕАНС АРТ-ТЕРАПІЇ»

З Лесею Гронською - майстринею, котра виготовляє надзвичайно гарні та харизматичні ляльки-мотанки, ми познайомилися на майстер-класі, який вона проводила для переможців конкурсу від культурно-просвітницького центру «СвітЛиця». Що й казати: пані Леся уміє зацікавити ауди­торію тим, що любить й робить сама. Крім цього вона, насправді, є однією з найвідоміших майстринь-лялькарок в Україні, а її роботи вже давно розійшлися по таких неблизьких «світах», як Канада, Польща, Америка.

Тож сьогоднішня розмова з нашою героїнею про творчість, роботу, майстерність і навіть трішки про…магію. Адже будь яка творчість магічна за своєю суттю.

Спочатку трішки офіційної інформації. Нині Леся Станіславівна Гронська працює вчителем трудового навчання та технологій у Броварській гімназії імені С. Олійника. До речі, діти називають цей предмет «трудовим мистецтвом», мабуть, тому, що вчитель дає їм можливість творити - так, як вони можуть та бачать. Леся Гронська каже, що зараз концепція викладання трудового навчання звучить так: «від ідеї до реалізації». Тобто, потрібно дитину спонукати до генерації ідей та покроково довести до її реалізації. Звісно, у малечі не завжди ця реалізація відбувається швидко й гладко й тут головне, вважає вчитель, не відбити у дитини бажання творити зайвою критикою. Пані Леся також керує гуртком «Ягідка», робота в якому, перш за все, спрямована на розвиток у дітей дрібної моторики. А це важливо й для розвитку творчих здібностей.

«Займаючись у «Ягідці» діти також просто релаксують, - каже Леся Гронська, - й це не менш важливо, аніж розвиток дрібної моторики. Чули б ви, як дітлахи співають, виготовляючи щось своїми руками! Правда, їх репертуар іноді доводилося корегувати, тому я почала вмикати дитячі пісні», - посміхається учитель.

Свого часу Леся Гронська закінчила Києво-Могилянську академію, вчилася на природничому факультеті. Тому, як біолог, ще й гарно знається на цілющих властивостях трав. Ці знання згодилися й у лялькарстві, адже, за класичними «канонами», буває, що у ляльку-мотанку вкладають й певну траву - у відповідності до потреб, з яких її мотають.

У гімназії пані Леся працює чотири роки. Посміхаючись, каже, що «правдами й не правдами» запросила її сюди колишня директор Ольга Максимівна Козленко. Насправді всі її хлопці - а Леся Гронська мама чотирьох синів, навчалися (а молодший навчається зараз) у цьому освітньому закладі. Тож він для неї зовсім не чужий.

Леся Гронська - людина ґрунтовна. Ще на майстер-класі я помітила, наскільки багато вона знає про ляльок-мотанок. Навіть тоді подумалося, що за освітою вона - етнограф. Виявилося - біолог.

«Я, дійсно, намагаюся якомога більше дізнатися про справу, за яку берусь, - каже пані Леся, - стосовно ляльок-мотанок, то найкращими й найпершими своїми учителями вважаю дослідників Орлову та Найдена. Вони написали ґрунтовні праці про традиції мотання ляльок в Україні. Звісно, кожна лялька зараз - авторська. Тобто, класичних норм можна й не дотримуватися й матеріали можна використовувати новітні - вони навіть легші в обробці й естетичніші на вигляд. Наприклад, нікому раніше на спало б на думку прикрасити ляльку-мотанку бісером - це було дорого. Зараз ми можемо собі це дозволити. Головне - робити її з позитивним настроєм».

Цікавлюся у Лесі Гронської, звідки в неї таланти до рукоділля.

«З дитинства родом, - каже наше героїня, - мій дідусь по матері був дуже «рукастим». Любив майструвати. Якщо мені потрібно було, наприклад, ліжечко для ляльки змайструвати, міг відкинути усі справи й зайнятися саме цим. Бабуся гарно вишивала. Я дивилася на це, запам’ятовувала. А потім, коли прийшов час, ця рукодільна «програма», мабуть, спрацювала».

Запитую, що ж стало «точкою відліку» для професійного заняття лялькарством. Леся Гронська сміється й каже:

«Довелося робити презенти. Мій син саме тоді мав вступити на навчання до польської школи, але такої, де навчалося більше етнічних українців. Адміністрація попросила мене зробити сувенір - а саме ляльку-мотанку для канадської делегації, яка мала відвідати освітній заклад. Я подумала: вишивати умію, шити теж, хіба не змотаю ляльки? Взяла домашню курку - вона стала платою за консультацію одній моїй подрузі, яка вже давно мотала ляльки, та й пішла до неї вчитися азам. Потім так склалося, що ляльки стали дуже популярними й навіть почали приносити дохід».

Леся Гронська не просто мотає ляльки-сувеніри, вона ще й проводить майстер-класи. Це, до речі, особлива форма навчання. Відомо, що лялька-мотанка - не просто іграшка. Навіть, зовсім не іграшка, а оберіг. В усякому разі наші пращури виготовляли її саме як оберіг від злих чар, як свого роду «талісман» на щастя або магічний помічник у вирішення якихось проблем, тощо. Тож люди, а це в основному жінки, дівчата, котрі приходять на майстер-класи до Лесі Гронської, скоріше замовляють не урок з рукоділля, а сеанс арт-терапії.

«Коли людина працює над створенням ляльки, вона не просто примотує деталі, чи розробляє декор, - каже майстриня, - вона вкладає у неї свої емоції, переживання, бажання, частинку душі. От і наповнюється лялька чарівністю. Одного разу я допомагала робити ляльку-оберіг на вагітність. Мабуть, жінка вклала у неї надзвичайно сильне бажання, оскільки змогла виносити й народити дитину. Адже усе в нашій голові, насправді - й наші біди, й вирішення проблем».

А ще Леся Гронська розповіла історію, яку чула від своєї колеги-лялькарки. Історія ця про щасливу форму, яку їй (колезі) передали військові з АТО. Вони сказали, що власнику форми (котру, до речі, ледве вдалося випрати - так у неї в’ївся запах війни), вдалося вийти вцілілим із ситуації, з якої, здавалося, вибратися живим було неможливо. Хлопці-захисники попросили зробити з цієї форми маленьких ляльок-мотанок - аби лиш у кишеню поміщалися, й ходили з ними у бій. Так їм було спокійніше.

Запитую у Лесі, чи майструє вона ляльки так би мовити, для власного задоволення, чи, як у приказці: «чоботар без чобіт». Наша героїня посміхається й каже, що так - іноді майструє. Коли є потреба «розвантажити» голову, виплюснути емоції.

Здається, на початку розповіді, згадувалося, що наша співрозмовниця - «титулована» лялькарка. Важко перерахувати здобуті нею нагороди, конкурси, виставки де її роботи займали призові місця, тож назвемо лише кілька: диплом від об’єднання українців у Польщі м. Битов, гратія (сертифікат) фестивалю етнічного та стилізованого одягу «Аристократична Україна», замок-музей Радомишль, сертифікат від Women Digital Akademy with Google, подяка за участь у Міжнародній виставці «Ляльки для ненароджених» до 85-ї річниці Голодомору в Україні, участь у проекті національного каталогу майстрів Ukraine with love, участь у Всеукраїнській виставці «Наша лялька», а також маса Подяк, Грамот від міської ради, управління освіти.

Тож хочеться побажати майстрині натхнення й подальшого творчого розвитку. І якщо її магічні оберегові ляльки допомагають людям - нехай так і буде!

Оксана КАЛИНА.

 

Переглядів: 18 | Додав: админ | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]