щастя і задоволення від навчання дітей - 17 Серпня 2021 - Броварська гімназія ім.С.І. Олійника.
Неділя, 26.09.2021, 06:19Вітаю Вас, Гость | RSS |Copyright ©Megerya Maryna // 
  • P7020060
  • DSC_0050
  • P2220059
  • P2220067
  • P2220104
  • P2220167
  • P9160119
  • PA100024
  • PA100083
  • PA160158
  • PA170178
  • PA180186
  • PB010033
  • PB010114
  • PB010117
  • PB060014
  • dsc_0050
  • PB080061
  • PB080101
  • PB080115
Головна      Мій профіль     Вихід    Вхід


Головна » 2021 » Серпень » 17 » щастя і задоволення від навчання дітей
17:28
щастя і задоволення від навчання дітей

Відповіді на три запитання про щастя і задоволення від навчання дітей

ГО “Смарт освіта” разом із дитячою та сімейною психологинею Світланою Ройз створили ресурсну скриню для педагогів і батьків з інструментами про те, як навчати дітей розуміти свої емоції. Частина скрині – посібник із відповідями на запитання про навчання і виховання дітей. Пропонуємо добірку з трьох запитань, а більше дивіться в посібнику.

– Як допомогти дітям та дорослим виробити стресостійкість?

Стресостійкість – здатність людини адекватно переносити напружену або нестандартну ситуацію, не занурюючись у стан стресу. У кожного з нас є власний запас сил, своя реактивність нервової системи, свій тип реакції на стрес. Стресостійкість – можливість реагувати на стрес дією та відновлюватися після нього.

  1. Нам важливо не вберігати дітей від труднощів. Але створювати безпечні умови, у яких вони могли би, спираючись на сили дорослих, на ці труднощі дивитися.
  2. Коли дитина читає книжку, дивиться фільм чи мультик, розігрує ситуацію (доступну для її розуміння й витримування в цьому віці), то вона стикається зі складним досвідом, але в безпечних умовах.
  3. Давати можливість дітям бачити й відповідати за наслідки своїх дій.
  4. Давати дитині знання та розвивати навички емоційної компетентності. Щоби дитина могла усвідомити, що вона відчуває, назвати свою емоцію, розуміти, як її тіло реагує на різні емоції, яка потреба стоїть за кожною емоцією, як розрізняти емоції людини поруч.
  5. Розповідати про те, що таке емпатія, підтримувати емпатичну поведінку та створювати “емпатичу спільноту”. Відчуття підтримки та співчуття – те, що стає однією з наших суперсил в екстремальних ситуаціях.
  6. Навчати дитину конкретних практик стабілізації – дихальних, практик уважності, заземлення.
  7. Допомагати шукати баланс між різними межами та проявами в житті. Це важливо для того, щоби був запас сил. У житті будь-якої людини є чотири найважливіші сфери: ТІЛО, КОНТАКТИ, РЕАЛІЗАЦІЯ, СЕНС (мрії, творчість). Чи буде ситуація травматичною (травма завжди має довготривалі наслідки) або ж стане стресом (із наслідками якого дитина швидше впорається), залежить і від того, чи зберігається або створюється такий баланс.
  8. Учити дитину приймати свої помилки і вміти реагувати на критику.
  9. Учити дитину відпочивати й узагалі дозволяти собі відпочинок.

– Як правильно бороти дитячу агресивність у дошкільних закладах? А також агресивність у дітей у різні вікові періоди?

Злість – почуття природне, нормальне і правильне. Ми народжуємося з можливістю виражати злість. Наше завдання – не боротися з нею, а навчитися розрізняти “здорову” злість і агресивну токсичну поведінку. Злість – нормальна реакція у відповідь на порушення кордонів. Агресивність – це риса особистості, хворобливий стан, сприйняття світу як ворожого, поведінка постійного нападу.

Злість ми легалізуємо, а формат поведінки вчимося вибирати й робити її соціально прийнятною. При цьому нам важливо спостерігати за дитиною (і собою): наші дії під час прояву агресії – самозахисні чи ворожі? Правило, якого навчаємо дітей: “Злитися дозволено. Захищати себе потрібно. Заподіювати шкоду собі й іншим не можна”.

Агресія дає нашим діям енергію. І вона може бути “доброякісною” (так назвав цю форму поведінки Еріх Фромм: уміння сказати “ні”, цілеспрямованість, уміння постояти за себе; це неворожа, наполеглива поведінка). “Злоякісна” ж енергія призводить до руйнівної поведінки.

Різновиди агресії:

  • Реактивна агресія – реакція на щось або когось зовні.
  • Спонтанна агресія – під впливом того, що накопичилося всередині, вираження накопичених емоцій.
  • Пряма активна агресія – спрямована на об’єкт, що спричиняє роздратування.
  • Пасивна (завуальована) форма агресії – ниття, плітки, жести.
  • Непряма агресія – звернена на іншу людину, яка перебуває в слабшій позиції або зараз доступна (“не можу відповісти татові – вдарю або брата, або бабусю, або собаку”).

Агресія буває: вербальна (слова, крики, дражнилки); тактильна (дії); експресивна (жести, міміка, інтонації).

Будь-яка емоція – це реакція нашого мозку на те, що відбувається. Тому будь-яка емоція – важлива. Безпечніше, здоровіше й коректніше, якщо емоція була виражена. Те, що приховано, те, що придушено, ‒ “відходить у тінь” і може стати “симптомом”. У нашій культурі агресія досі табуйована. Нам складно витримати агресію (часто – взагалі будь-яку сильну емоцію) дитини. Часто ми кажемо, наприклад, “не гнівайся”, “не сумуй”, “не плач” або ігноруємо її, якщо ми втомлені або якщо ми самі виростали в агресивному середовищі й будь-яке нагадування про агресію може нас ретравматизувати. Важливо пам’ятати, що діти часто проявляють “нашу” агресію, висловлюють наше напруження за нас.

Агресія може виникати в таких випадках:

  1. Особливості нервової системи (те, на що звертають увагу неврологи), органічні, фізіологічні причини (наприклад, хвороба).
  2. Вивчена поведінка (дитина повторює поведінку того, хто є для неї авторитетом).
  3. Спроба скинути напруження.
  4. Фрустрація – щось заважає задоволенню потреб.
  5. Захист.
  6. Спроба повернути собі владу, підтримати авторитетність (частіше в підлітків і дорослих).

Вікові прояви агресії:

  • Немовлята й діти до 2 років реагують спалахами злості та люті на те, що не можуть пояснити, про що не можуть попросити або коли не можуть домогтися того, що для них важливо, не можуть задовольнити потребу. І ми, обіймаючи їх, нагадуємо собі, що ця агресія спрямована не на нас. Перераховуємо те, чого, ймовірно, вони хочуть, вгадуємо їхні потреби. Так вони вчаться називати те, що їм важливо. Отримують відчуття підтримки, яка стане “самопідтримкою”. Потрібно усвідомлювати, що часто для малюків незадоволення потреб – це загроза виживанню.

Малеча пробує різні моделі поведінки, спостерігає за реакцією дорослих. Коли маленька дитина нас б’є, то для неї це почасти гра. Нам важливо зупиняти ручку чи ніжку та казати: “Бити не можна. Мені боляче”. Якщо дитина починає бити себе, то ми називаємо її емоцію: “Ти злишся через (…). Я б теж розлютилася, якби не могла (з’їсти те, що хочеться). Злитися можна, а бити себе та інших – ні. Хочеш помахаємо разом ручками, стиснемо й розтиснемо кулачки?” й т.ін.

У чудовому мультсеріалі “Тигреня Даніель і його сусіди” (Daniel Tiger’s Neighborhood) є серія про те, як справлятися зі злістю.

  • Малюки (до 5 років) не вміють регулювати емоції та витримувати амбівалентні (подвійні) емоції: вони не можуть одночасно радіти перемозі іншого, злитися на нього й сумувати через себе. У них у зв’язці: гіпокамп (відповідає за довготривалу пам’ять), мигдалина (емоційна реакція), гіпоталамус (ендокринні реакції – сплеск гормонів), поясна звивина (оцінювання і прогнозування, прорахунок наслідків), лобові частки мозку (контроль, аналіз). Однак у дітей немає закріпленого досвіду, щоб усвідомити, що вони зараз відчувають, які можуть бути наслідки поведінки, як чинити правильно. Вони вчаться цього з допомогою дорослих.

“У нейробіологічній моделі агресія розглядається як результат дисфункції між різними структурами мозку, які беруть участь у регуляції емоційних процесів. До таких мозкових структур належать префронтальна кора, передня поясна звивина й підкорковолімбічні структури (зокрема, мигдалеподібне тіло, гіпокамп і гіпоталамус). Підкіркові елементи в цьому ланцюзі відіграють першорядну роль в активації емоційних станів, тоді як передня частина поясної звивини і префронтальна кора виділяють обставини, за яких необхідний емоційний контроль. З погляду нейробіологічної моделі, повторювані епізоди імпульсивної агресії відображають збій нормальної здатності розпізнавати й реагувати на зовнішні стресові чинники і / або моделювати оборонну реакцію при безпосередній провокації або загрозі”.

  • У дошкільному й молодшому шкільному віці (та й у підлітковому) хлопчики частіше виявляють тактильну агресію (бійки, напади), а дівчатка – вербальну (відкриту і приховану – плітки, вереск, сварки). У нашій культурі вербальна агресія чомусь вважається більш безпечною, натомість тактильна агресія (дії) вважається більш “нормальною”, прийнятнішою від хлопчиків.

Що робити?

Щоразу, коли ми називаємо емоцію, коли разом із дитиною визначаємо, малюємо, де ця емоція живе в тілі (що в нас відбувається, коли ми проживаємо цю емоцію: “У мене червоніють щоки, стискаються кулаки, частішає дихання” та ін.), коли дитина бачить, як ми самі справляємося з емоцією, яку вибираємо поведінку, як ми витримуємо будь-яку емоцію дитини, то вона поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, бачити наслідки, вибирати поведінку, вчиться не маскувати чи придушувати, а висловлювати емоцію прийнятним способом.

Нам важливо показати дитині різницю між “дати здачі” і “дати відсіч”. Навчити: якщо на нас спрямована вербальна агресія, то ми відповідаємо словами, а якщо тактильна – даємо відсіч тілом.

Формулювання “не звертай уваги”, “сам винен”, “справляйся сам” – щонайменше некоректні. Ну і, звісно, бити дитину у відповідь на її агресивну поведінку (в будь-якому випадку) не можна: це непродуктивно й небезпечно.

У всякому разі, нам важливо зрозуміти, що криється ЗА поведінкою дитини. Адже іноді агресія маскує тривогу та страх.

До фахівця точно потрібно звертатися, коли дитина, старша 5–5,5 років:

  • усвідомлено мучить тварин, заподіює шкоду, робить боляче;
  • не відчуває емпатії, смутку, провини, бачачи наслідки своїх дій;
  • звинувачує інших у такій своїй поведінці;
  • постійно говорить про те, що інші до нього / неї ставляться упереджено;
  • не вважає, що його / її поведінка агресивна;
  • не проявляє злості, не дозволяє собі поруч із дорослими проявляти сильні емоції;
  • проявляє аутоагресію (карає себе, говорить про те, що він/ вона у всьому винен / винна, б’є себе тощо).

– Як бути з тими учнями, яким НІЧОГО НЕ ЦІКАВО? Коли дитина не хоче ходити в школу, починає знаходити в себе хвороби, каже, що їй там не цікаво?

Мотивація – одна з найважливіших тем у шкільному житті. Нам важливо зрозуміти, про який вік ідеться.

Якщо в перший клас школи дитина пішла з “навчальною мотивацією”, якщо вона дозріла до школи, то завдання дорослих – створити безпечні умови, зберігати баланс між підтримкою ініціативи, підтримкою того, що вдається, і контролем над помилками (дитина в змозі впоратися з напруженням, якщо на одне зауваження вчителя, висловлене в коректній формі, припадають щонайменше три коментарі підтримки).

У підлітковому віці мотивація закономірно знижується. Дитина долучатиметься до тієї діяльності, у якій бачить швидкий результат. У середній і старшій школах дуже важливо створювати “проєкти”.

Ми приймаємо версію, що здорова дитина, яка почувається в безпеці (а безпека – найважливіша умова), досліджуватиме нове (адже якщо страшно, то ми перестаємо досліджувати). Щоразу, коли дитина спостерігає за результатами своєї діяльності, “святкує перемогу”, в неї виробляється дофамін та закріплюється бажання досліджувати, пізнавати й робити наступний крок.

Причини зниження мотивації:

1. Небезпека. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію

Якщо людина перебуває у хронічному стресі або травматизації, страждає її довгострокова пам’ять. Багатьом дітям із дефіцитом цинку (цинк впливає на гіпокамп – частину мозку, що зберігає важливу інформацію) справді складно запам’ятовувати вірші та формули.

Причини страху дитини:

  • боїться конкретного вчителя;
  • пропустила базу, попередній матеріал і боїться проявити неуспішність;
  • боїться помилитися (школа заточена на пошук помилок, а не на винагороду за успіхи, тож наше завдання – навчити дитину того, що помилятися можна, а також помічати успіхи та докладені дитиною зусилля);
  • страх перед конкретними однокласниками, які її дражнять;
  • боязнь піти в шкільний туалет (їй легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому).

2. Втома. На роботу мозку йдуть близько 20% енергії тіла.

3. Органічні причини – дислексія, СПАУ, різновиди ММД – усе це вважається “діагнозами”. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції також дуже багато. Передовсім подивіться фільм “Зірочки на землі” (Taare Zameen Par – Every Child is Special).

4. Дитина опирається:

  • шкільній системі (із жорсткими правилами й авторитарністю);
  • авторитарному вчителю, який не викликає поваги;
  • “мститься” школі за те, що не має вільного часу та часу на себе;
  • у підлітковому віці в період знецінення тимчасово може знецінюватися те, що доти було значимим;
  • дитина чинить опір батькам, якщо вони сфокусовані на “зовнішній” успішності;
  • пручається тиску, несправедливості, “мститься” за образи та біль доступним для неї способом;
  • чинить опір батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини чи які самі перестали розвиватися;
  • батьківському перфекціонізму.

5. Внутрішні причини:

  • розчарувалася в тому, що може бути “успішною”;
  • не вірить у себе;
  • неуспішність – спосіб привернення уваги;
  • не бачить сенсу в тому, що робить;
  • дитина інтровертного типу, їй складно адаптуватися до групи;
  • наслідки травматизації;
  • таким способом проявляє ревнощі до старшого / молодшого брата / сестри.

Мотивація не буває зовнішньою, вона визріває зсередини:

  • коли безпечно;
  • коли цікаво;
  • коли є відчуття, що “я можу це застосувати”;
  • коли “мої результати зауважують”.

У будь-якої, навіть найбільш зневіреної в собі дитини, є сильні сторони, тому важливо починати з них. Можна разом із дитиною прочитати про теорію множинного інтелекту Говарда Гарднера та знайти її провідний тип інтелекту. Можна доручити дитині стати тьютором, відповідати за когось – це підвищує самооцінку і вмикає потенціал дитини. Є ще один секрет: постаратися побачити в дитині не її зовнішні прояви, а її потенціал (те, у кого вона може вирости, ту версію СЕБЕ, до якої вона може дорости) і поводитися з нею так, ніби вона вже це проявляє.

“Нова українська школа”

Фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

 

ДЖЕРЕЛО

Переглядів: 42 | Додав: админ | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]